ТУТ таки
Знаєте, зараз дивлюсь серіал "Как я встретил вашу маму"- можливо нічого розумного крім надії в цьому серіалі немає, але я його фанат.
Я кожен раз щиро співчуваю Барні, чого б -це? а це тому, що в ньому я бачу себе (ви не подумайте я не збочена і не пікаплю всіх підряд - я взагалі нікого не ціпляю) , але в його очах, діях, словах горить самотність, отанній шанс знайти розуміння, яке він шукає в підтримці друзів, які його не дуже і розуміють. У мене все так і є. Кожен раз - е та нічого це не так і погано, все ще виправиться. Але знаєте люди добренькі- ніфіга це не утішає, і насправді від цих слів, ще важче стає. так і хочеться закритись в коробці і так прожити все життя. щоб ніхто і не знав про мене - я думаю, це було б значно лекше ніж те, що є зараз.
Друга сторона Барні - це те, що він боїться втратити цих друзів, які таки підуть своєю дорогою.. Пари, сім"ї, свої шаріки і ролики, а він так і залишиться сам... і дійсно сам. І тоді горя не буде де ховати. Знаєте , у мене це вже потрохи відбувається, я їх втрачаю, втрачаю друзів. І вони таки підуть, заберуть майже всі сліди, або ще гірше залишать їх багато.... і от ти сам один і рядом тільки кіт.
О, Боже, дякую за кота.!