історія про хороший день,який не повернути,як і будь-який інший.
Сьогодні день останньої серії . День закінчення великої епохи Хауса. Молжливо навіть день, коли я зніму його плакат із рамочки.. і може туди прийде новий герой. Але такого не буде більше. Кажеш "Чому Хаус подобається міліонам фанаткам по всьому світу?- це голубі очі". А якжеш.. це вони, але ще харизмо, бій із правилами, життям, ввічливістю і щастям. Бій із людськими хворобами, стереотипами, страхами, недоліками, нещиростями, брехнею. Це була мя мить.. завжди.. вже довго.. Заразою він був ще тою. Але це так приємно бачити людину, яка вміє бути заразою і признає це. Яка вміє подивитись проблемі в очі.. та,яка маніпулюює навіть в тюрьмі. О так. Це епоха. Це людина- герой для мене. Мені подобались його недоліки і я щиро була щаслива, коли він був щасливий.. Та я напевно рідко і реальному житті настільки щаслива буваю як тоді, коли нарешті Хаус і Кадді були разом. Дивний смуток і щастя. А ще я сильно хотіла, щоб він був із Домінікою, так як вона, його ніхто не буде любити. Ненормальні люблять один одного - це закон. Так він ненормальний.. але хто коли бачив нормальних у цьому житті.. всі навкруги ненормально нормальні..
прощавай Хаус.. прощавай. Я буду сумувати.